Віровизнання Полтавської Євангельської Церкви «Спасіння»

Основи нашої віри відображає Нікео-Царгородський символ віри,прийнятий Християнством у 4 столітті:

«Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і не видимого, і в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного, від Отця народженого перше всіх віків. Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, народженого, не створеного, єдиносущного з Отцем, Яким все сталося що сталося. Він задля нас, людей, і нашого ради спасіння, зійшов з небес, і втілився від Духа Святого та Марії Діви, і став людиною.І був розп'ятий за нас за Понтія Пилата, і страждав, помер, і похований, і воскрес у третій день за Писанням, й піднявся на небеса, і сидить праворуч Отця, і знову прийде зі славою судити живих і мертвих. Його ж царству не буде кінця. І в Духа Святого, Господа животворного, що від Отця походить, нарівні з Отцем і Сином поклоняємося і славимо, що говорив через пророків. Вірую в єдину, святу, соборну і апостольську Церкву. Визнаю одне хрещення і відпущення гріхів. Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку» Амінь

 

1.СВЯЩЕННЕ ПИСАННЯ. (Бібліологія)

Ми віримо і навчаємо що:

66 книг Святого Письма, (39 книг Старого Завіту й 27 книг Нового Заповіту, (канонічні) складають одне богонатхненне у всіх частинах Слово Боже, яке є таким незалежно від нашого ставлення до нього. (2Тим. З: 16; Ів.17: 17) 
Тільки ці книги є вищим і єдино непогрішним об’явленнямвід Бога про Себе, про духовний і матеріальний світ, і являють собою непогрішиме, повне (закінчене), та справжнє об’явленнядля роду людського і мають бути єдиним джерелом богопізнання, правилом і мірилом нашої віри та поведінки. (Рим.1: 16; Ів.5: 39; Мт. 5:18) 
При цьому вищий авторитет Писання отриманий не від Церкви чи традиції, але від самого Бога. (Іс.1: 2; Єр.1: 9; Євр.1 :1-2) 
Біблія повністю і дослівно богонатхненна в оригінальному тексті, і є непогрішною і безпомилковою в змістовному викладі всіх тем, яких вона торкається, (Мт. 24:35; 2Тим.3 :15-16) 
Вона має подвійне авторство і природу (божественну і людську) (Мф.10: 20; 2Пет. 1:21) Це означає, що Бог з допомогою Духа Святого, використовуючи індивідуальні особливості авторів книг Святого Письма, їхній культурно-історичний образ мислення, дав людству позаісторичне і однаково застосоване в будь-якій період божественне об’явлення і зберіг його в копіях і перекладах оригіналу, які є Словом Божим у тій мірі, в якій вони відповідають оригіналу. (1Кор.2: 13; Євр.4: 12) 
Апокрифічні книги ми не визнаємо за богонатхненні і не приймаємо їх до керівництва, так як вони невідомого походження. Єврейською мовою, на якому написані книги Старого Заповіту, їх немає, крім того, їх зміст суперечитьв деяких частинах іншим книгам Святого Писання.

2. ВЧЕННЯ ПРО БОГА. (Теологія)

Ми віримо і вчимо що:

Є тільки єдиний, живий, істинний і вічний Бог, Який проявляє Себе в Трійці - Отець, Син і Дух Святий, три іпостасі, що в Своєму єстві досконалі, вічні рівні і нероздільні так, що Отець - Бог, Син - Бог , Дух Святий - Бог. Однак ми віримо не в трьох богів, але в одного. (Повт.Зак.6-.4; Іс.44: 6; Мт.28: 19; 1Ів.5: 7) 
Бог - Отець ні ким не створений,не народжений.(Еф.4: 6) 
Він є неосяжна, незбагненна, духовна, самоіснуюча і вічна Особа, що володіє всюдиприсутністю (Пс.138 :7-10), всевіденням(Евр.4: 13),всемогутністю (Бут. 17:1) та незмінністю (Як.1 : 17). 
Він є Творець усього. Він суверенний (абсолютно ні від кого не залежний), святий (Лев.11 :44-45) праведний (Повт.Зак.32: 4), вірний (Повт.Зак.7: 9), милосердний (Пс.85: 15), любов ( 1Ів.4: 8). 
Бог - Син від Бога Отця, не створений, але народжений. (1Ів.1 :1-14; Рим.9: 5; Євр.1 :3-10) Він має всі божественні атрибути і властивості. Втілившись в людську природу, Він зняв тільки Свої божественні привілеї, прийняв вигляд раба, але не втратив Своєї божественної сутності. Він став справжньою Людиною, що Його Божество та людяність поєднувалися неподільно. (Ів. 1: 3; Гал.4: 4; Фил.2 :6-11; Кол.1: 16) 
Він був непорочно зачатий від Духа Святого і народився в людськомутілі від діви Марії, прожив безгрішне непорочне життя, добровільно помер на хресті за гріхи всього світу, тілесно воскрес і вознісся, та сів праворуч Отця. Він залишається єдиним Ходатаєм і Посередником між Богом і людиною і такого права не мав і не має більше ніхто. (Іс.7: 14; Лк.1: 35; Кол.1: 20; 1Тим.3: 16; 1Тим.2: 5) 
Бог-Дух Святий не створений, не народжений, але зходячий (1Ів.14: 26; Дії.5 :3-4). Він володіє всіма атрибутами Божества, включаючи інтелект, почуття, волю, вічність, всюдиприсутність, всезнання, всемогутність і т.д. Він виявляє себе у творінні, втіленні, відродженні, воскресінні та ін. (Пс.103: 30; Рим.15: 19; 1Кор.2: 10; Еф.4: 30) 
Він веде Церкву, прийшовши від Отця через Ісуса Христа, викриває гріх, прославляє Христа і перетворює віруючих, в яких Він вселяється в день покаяння, та запечатує їх Собою.(Ів.15: 26; 16:7; Дії.1: 8; 1Кор.12: 13; Еф.1: 1З) 
До пізнання Бога людина може прийти тільки за допомогою божественного об’явлення Святого Писання та Святого Духа. (Мт.11 :25-27; 1Кор.1: 21; 2:14; Рим.10: 17)

3. Вчення про людину. (Антропологія)

Ми віримо і вчимо що:

Людина створена Богом по Його моральному, інтелектуальному, але не по фізичному образу і подобою. Віна була безгрішною,і безневинною, що може прославляти Бога і в поєднанні з Ним бути блаженною (Бут.1: 27; Екл.7: 29; Пс.8: 7) Бог наділив людину вільною волею тобто правом вибору між добром і злом, між свободою і рабством, між життям і смертю. (Повт.Зак.ЗО:19; Мт.17: 12; Як.1: 14) 
Людина, через підступ сатани та з своєї вільної волі, порушилазаповідь Божу, тим самим згрішила і відпала від Бога. Будучи троїчною за своєю природою (маючи дух, душу і тіло) вона відразу ж померла духом і стала смертною тілом. (Бут.3 :1-6; Мт.8: 22; Еф.2: 1) 
Через Адама, гріх який є моральне зло, беззаконня і порушення закону Божого, увійшов у світ, і тому що всі люди походять від його насіння, то зіпсована Адамова природа перейшла на всіх людей, за винятком Ісуса Христа. Таким чином, всі люди, стали причетні того ж занепалого стану і абсолютно пошкодженого єства, так що вони в гріхах зачинаються і народжуються. (Бут.6: 3; Рим.5 :12-18; Пс.50: 7) 
Через гріх люди є дітьми гніву, і піддаються відплатіза гріх - тобто смерті: духовній і фізичній. (Рим.6:23; 1Ів.3:4; 2Сол.1:9)

4. Вчення про спасіння. (Сотеріологія)

Ми віримо і вчимо що:

Спасіння звершується Богом через благодать на підставі спасіння звершеного Христом, а не на підставі людських справ або заслуг. (Ів.3: 16; Еф.2 :8-10; Євр.9 :11-15) 
У спасінні розрізняється божественна і людська сторона: 
Божественна сторона полягає в тому, що Бог від вічності визначив у жертву примирення Свого Єдинородного Сина Ісуса Христа - для повного задоволення Свого святого правосуддя над грішним людством, і Син Божий прийшовши на землю, переніс на хресті гнів Божий, прокляття і покарання за наші гріхи. (1Пет.1: 20; 2Кор.5: 21; Гал.3: 13; Євр.5: 9) 
Ми віримо, що це вічне і повне викуплення, вчинене Сином Божим, є єдина причина нашого спасіння (Євр.5: 9; 9:12; Кол.1: 14; Рим.3: 24) 
Людська сторона полягає в тому, що людина приймає шляхом особистого і вільного волевиявлення жертву Ісуса Христа. 
Тільки єдність божественних та людських дій, незважаючи на їх непорівнянну значимість, дає людині прощення всіх гріхів, виправдання, звільнення від смерті, диявола і пекла, дає вічне життя, а також силу ненавидіти гріх, вмерти для нього, бажати доброго і творити добро. (Ів.12 :46-48; Дії.2 :37-41; 1Кор.15 :26,54-55; Євр.10: 38) 
Процес спасіння полягає в тому, що людина Словом Божим, пробуджується від гріховного сну, усвідомлює свої гріхи і свою вину і щиро кається у них перед Богом. Вірою й тільки вірою в Ісуса Христа як єдиного Спасителя він отримує прощення гріхів і надає Духу Святому можливість відродити його до нового життя, отримуючи свідчення в собі самому, що він дитина Божа і спадкоємець вічного життя. (1Ів.5: 10; Рим.10: 17; Євр.З: 12) 
Людина оголошується святою через оправдання і Бог проголошує її праведником, абсолютно чистою, відокремленою від світу і присвяченою Богу і як би ніколи не винною перед Ним. (Рим.4: 6; 5:9; Євр.10 :10-14) Таким чином, спасіння людина отримує даром і воно не залежить ні від яких заслуг, але тільки від її свідомої волі. (Рим. 3:24) 
Дітям, які не можуть проявити свідомої волі, Бог не ставить їх гріховності, і їм належить Царство Боже, вони не потребують проходить спільний шлях спасіння або виконувати постанови Божі для Церкви (хрещення, хліболамання), що вимагає свідомої волі(Мт. 18:3-6; 19:14)

А) про освячення.

Ми віримо і вчимо що:

Отримавши спасінняпо благодаті, людина вступає на шлях освячення, без якого неможливе завершення спасіння у майбутньому Царстві Небесному. Миттєве або позиційне освячення вказує на стан віруючого по відношенню до Бога і має підтверджуватися прогресуючим освяченням. Бог не залишає Своїх новонароджених дітей у їх первинному стані, але хоче щоб вони зростали і розвивалися(1Пет.2: 2; 2Пет.З: 18; Кол.1: 10) 
Дух Святий не перестає діяти в серці віруючого, зміцнюючи його нову природу.(1 Пет.1: 2; 1Фес.5: 23; Євр.12: 14; 13:21) 
Але при відродженні у людини все-таки залишається стара, тілесна природа. Саме внаслідок цього в серці віруючого виникає духовна боротьба між новим творінням у Христі і тілом, яка триває все життя. (Рим.7 :18-25; 2Кор.З: 18; Об’яв.22: 11) 
Мета освячення полягає в досягненні повної свободи і моральної досконалості і прагнення до цього є обов'язок кожного християнина, і той грішить, хто не має такого прагнення (Мт. 5:48) Домогання на абсолютну і реальну безгрішність в земному житті не мають підстави в Священному Писанні, але саме в боротьбі за цю мету Дух Святий подає силу для перемоги над гріхом. (Рим.8 :13-14; 1Пет 2:11-12; Гал.5 :17-25)

Б) про добрі діла.

Ми віримо і вчимо що:

Бог хоче бачити в Своїх викуплених не бездіяльну святість, а діла святості, святідобрі справи. Хто вірує покликаний до звершення добрих справ, які є необхідним плодом живої віри, без яких сама віра є мертвою. (1Пет.1: 5; Еф.2: 10; Як.2: 17) Жива віра є віра що чинна любов'ю.Але людину виправдовують не добрі справи, а жива віра, ознакою якої вони є. (Гал.5: 6; Рим.З: 28; Еф.2: 9) 
Хто вірує, що сподівається на бездіяльну віру - нещасний; настільки ж горе тому, хто вірить, що спасеться без віри, через свої діла, заперечуючи цим заслуги Христа в ділі нашого спасіння. Добрі справи не можуть бути платою з боку людини за спасіння. (Мт.16: 26; Гал.2: 21) Добрі діла є вираженням нашої вдячності Богові за вже здійснене і даром дане спасіння. Добрі діла - це засіб виявлення людям любові Божої, і ознака живої віри християнина. (Кор.10: 31; Мт.5:16; Як.2:17)

В) про обрання і ВПЕВНЕНІСТЬ у спасінні

Ми віримо і вчимо що:

Призначення і обрання на спасіння засновано на Божому передбаченні. Спасіння було приготовлене для всіх без винятку людей, і кров Христа була пролита за всіх. Благодать Божа пропонується Богом всім людям, а не тільки призначеним на спасіння. (Мт.11:28; 1Тим.2:4; Тит.2:11; 1Ів.2:2) 
Але обрання до спасіння, будучи суверенним актом Божим направлено на тих, про які Бог наперед знав, що вони дадуть відповідь на Його заклик. Таким чином, основою обрання та подальшого призначення як практичного здійснення спасіння, Бог передбачив від вічності відповідь людини на Боже об’явлення. (Мт.25:34-36; Рим.8:29-30) 
Це підкреслює справедливість Бога, який поставив у рівне положення всіх людей, навіть тих, про яких Він знав, що вони не приймуть спасіння. У Своїй любові, Він усім дав можливість спастися. З іншого боку, таке подання підкреслює відповідальність грішника за своє спасіння. Саме по причині, що ми не знаємо, хто відповість на заклик Божої благодаті, а хто ні, Церква має відповідальність проповідувати Євангеліє "всьому створінню". (Мр.16: 15; Мт.28: 19) 
Віруючий у Христа добровільно підкорив свою волю Ісусу, і передає права на управління своїм життям Богу і, таким чином, обмежує свою свободу і волевиявлення в тій мірі, в якій він підкоряє себе Христу. При цьому призначення Боже виявляється частіше, твердіше і наполегливіше, а також має більш широку сферу впливу в житті чада Божого, ніж у житті невіруючого. (Фл.2 :12-13; 1Пет.1 :3-5; Юди.2: 4) 
Якщо віруючий підкоряється волі Божій, то має радість спасіння і впевненість у вічній безпеці, яка означає, що ніхто і ніщо ззовні не може відлучити його від благодаті. (Ів.10:28-29; 1Ів.5:10-11; Рим.8:16-17,38). Однак, гріх і свідома непокора волі Божій, постійна неувага до Божих застережень, і заперечення їх, змушує Бога, що поважає свободу людини, після багаторазових нагадувань відкинути від Себе такого. (2Тим.2:12; Євр.6:4-8; 10:26-31; Об.З:15-16). Бог не стане насильно втримувати людину, якщо вона знову і "знову розпинає у собі Сина Божого і зневажає Його". У такому випадку віруючий може втратити спасіння. Однак, ті хто бояться Господа, і прагнуть до вічності можуть радіти, маючи тверду впевненість у спасінні(Фил.2: 12; Євр.6 :9-12)

5. Вчення про Церкву. (Екклезіологія)

Ми віримо і вчимо що:

Вселенська Церква - це зібрання вибраних Ісусом Христом дітей Божих з усіх народів - і всіх часів. Церква не є продовження старозавітного Ізраїлю, не є продовженням синагоги, не є деномінацією, але це Тіло Христове (живий організм), Його Наречена, дім Божий, виноградна лоза, стадо доброго Пастиря, стовп і підвалина правди, Таємниця Господня, народжена в день П'ятидесятниці (Мт.16:18; Еф.1:22-23; 2Кор.11:2; 1Тим.2:15) 
Помісна церква– це зібрання (чи громада) відроджених душ, з'єднаних одною вірою (одним сповіданням), однією любов'ю та надією тих, хто знаходяться в одній місцевості. (Мт.18:17; Дії.14:23; 1Кор.1:2; 1Фес.2:14) Домашня церква є зібранням відроджених душ, що належать до одного дому або родини. (1Кор.16:19; Рим.16:4; Кол.4:15) 
Христос будує Церкву через хрещення Духом Святим. Він хрестить (занурює) тих хто повірив та покаявся, за допомогою Духа Святого у Своє Тіло - Церкву: приєднуючи його таким чином, до сонму святих і роблячи його співучасником вічного спасіння, усиновлення, та спадщини незмірного багатства благодаті у Христі. (Дії.1:5; Рим.6:3-5; 1Кор.12:13) 
Доказом хрещення Духом Святим є не духовні дари, але в першу чергу плоди нового життя людини у Христі. (Мт.7:16,20; 2Кор.5:17; 1Ів.2:5) 
Дух Святий, що діє в Тілі Христовому, може проявлятися через будь-якого члена церкви в будь-якихдарах і талантах, але робить він це так, як хоче Голова церкви - Христос, а не так, як це хочеться окремому члену. Чудові дари Божого об’явлення (зримі харизми) завжди супроводжують Церкву, але випинання і перетворення їх у самоціль, пропагування та реклама цих дарів, відводить людей зі шляху віри на шлях видіння і пошуку речових доказів та знамень, що було завжди не до вподоби Христу . (1Кор.12:4-11; Дії.З:12; Мт.12:39) 
Призначення помісної церкви - в ствердженні Царства Христового серед її членів і поширення його у світі. (Дії.2:41-42; 13:1-4; 1Сол.5:11; Євр.10:25) Належність до вселенської (невидимої) Церкви не звільняє людину від обов'язку належати до якоїсь із помісних церкви , бо тільки так він може виконати обов'язки служіння щодо своїх братів і сестер. (Євр.10:25; Мт.18:17) Однак група віруючих помісної церкви зібраних разом. Не можуть бути церквою, а тільки лише її частиною.Ми сповідуємо принцип загального священства який стверджує, що всі члени Церкви рівні між собою як священики Бога Всевишнього. Кожен з них має дар чи дари (харизми), які визначив йому Господь для служіння. І тільки Господь Ісус Христос є верховний Глава Церкви; видимих ж верховних глав Церква не знає. (1Пет.1:18; Кол.1:18; 1Кор.12:8-12)

а) ЦЕРКОВНІ УСТАНОВИ.

Ми віримо і вчимо що:

Бог у Своїй премудрості дав Церкві дві установи: хрещення і Вечерю Господню. Хрещення - є зовнішній знак звершеного раніше хрещення Духом Святим, або смерті для гріха й воскресіння через праведність до нового життя. (Рим.6:3-4) 
Хрещення наказав виконувати Сам Ісус Христос, і воно було прийняте апостолами і церквами як Його заповідь. (Мт.28:19; Мр.16:16; Дії.2:38) Водне хрещення полягає в тому, що охрищений в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа одноразово і повністю занурюється у воду і піднімається з неї, як правило, служителем церкви. 
Хрещення водою має значення тільки тоді, коли відбувається над тими, хто свідомо увірували в Христа, покаялися, звернулися й отримали народження згори, тобто хто хрещений Духом Святим у Тіло Христа. (Дії.8:12;19:5; Гал.З:26-27) 
На підставі цього, до звершення хрещення водою, церква має право і обов'язок переконатися, щолюдинаяка бажає хреститися водою, пережила відродження і бажає свідомо виконати заповідь Господню(Дії.8; 37) 
Прийом до помісної церкви здійснюється саме через цюустанову (водне хрещення) що є перший плід віри, любові і послуху Христові, видиме свідоцтво на приєднання до Його Вселенської Церкви. Людина дає урочисту обіцянку Богові доброго сумління. (1Пет.3: 21) 
Покаяння (як навернення і відродження) і хрещення для дітей, які не можуть вірувати або свідомо пережити смерть для гріха і воскресіння для праведності, не має ніякого значення, тим більше, що вони успадковують Царство Боже незалежно від віри або покаяння, але виключно по милості Господа. Відродження і хрещення можливі тільки у віці, в якому людина здатна свідомо виконати всі умови, що передують хрещенню (Мт.18:1-4;19:14; Мк.16:16) 
Вечеря Господня / євхаристія - визначена Господом Ісусом Христом як заповідь для Своїх учнів. Члени церкви, які перебувають в Тілі Христа, повинні брати участь у святій Трапезі, яка є згадуванням і проголощенням Його смерті, аж доки Він прийде. (Мт.26:26-28; 1Кор.11:23-26) Це установлення має величезне значення для віруючого, як причасття Тіла і Крові Христової які є знаками Нового Завіту з Богом, і воскресіння тіла, зміцненням в благодаті, очищення гріхів через самовипробування, покаяння і віру в силу Крові Христової. Вечеря Господня є вираженням нашого єднання з Христом і між собою (Рим.8:23; 1Кор.10:16-17; 11:28-32) 
Хліб і вино, вказуючи на Тіло і Кров Христа, матеріально не перетворюються в них, але є реальними знаками, за допомогою яких Христос дає віруючим духовним чином те, щоб їсти Своє Тіло і Кров (Лк.22 :19-20; 1Кор.10 :16-17) 
У Вечері Господній (хліболаманні) можуть брати участь члени церкви, хто знаходиться в мирі з Богом і церквою. (Мт.5:23-24; 1Кор.11:26-30)

Б) УСТРІЙ Помісної Церкви

Ми віримо і вчимо що:

Кожна помісна церква належить Богу і із Його волі має устрій і установлений порядок (Дії.20:28; 1 Кор.4:33,40) 
Помісна церква має всю повноту прав - приймати і відлучати, карати і прощати, обирати і знімати, і її рішення не можуть бути анульовані ніякою іншою церковною, державною, партійною чи іншою організацією. Але як кожен віруючий, так і помісна церква, має потребу в спілкуванні, допомозі та духовній єдності з іншими церквами(Дії.15: 6,30; Мт.16:19; Тит.1: 5) Господь поставляє служителів через Своє покликання та обрання церквою. Право обрання на служіння належить церкві. (Еф.4:11-12; Дії.6:2-7; 1Кор.12:28-29) 
Пресвітера (єпископи або пастора) вчителі, благовісники, диякони, при обранні і після, повинні відповідати вимогам пред'явленим до них Святим Писанням, і після випробувального терміну, посвячуватися на служіння через рукопокладення(Дії.6 :1-6; 13:3; 14:23; 1Тим.1:12; Тит.1:6-9) 
Пресвітер (пресвітера)служать церкві тавідповідальні за виконання ухвалених церквоюрішень. Вони також зобов'язані проповідувати, наставляти членів церкви в здоровій науці, а тим хто чинитьспротив докоряти, підтримувати слабких, оберігати і пасти церкву Господа, не пануючи над спадком Божим, але подаючи приклад стаду. Помісна церква може мати одного або кількох пресвітерів, один з яких перший (або відповідальний) (1Тим.З :1-5; 4:13; 2Тим.2: 15; Тит.1: 9; Деян.20: 28,35; 1Пет.5:2-3) 
Диякони допомагають пресвітерам в виконанні служіння, і можуть виконувати всяку працю за дорученням. Переважно вони відповідальні за справу доброчинності і матеріальне служіння церкви. (Дії.6 :1-4) 
З метою проповіді Євангелія, церква може обирати благовісниківі посилати їх на місіонерське служіння, з підтримкою від церкви або без такої. (1Кор.9:14) 
Пресвітери, благовісники, диякони, та інші обрані церквою служителі можуть мати, за згодою церкви, особливі ради або постійні зустрічі, де розглядають і вирішують різні питання церкви. Церковна рада має обов'язок дбати про успішний розвиток церкви(Дії.15:6,22) Служителі можуть одержувати від неї підтримкуза рішенням церкви. (1Кор.9:14; Гал.6:6; 1Тим.5 :17-18) 
Служителі нарівні з іншими членами церкви підлягають церковній дисципліни, однак з участю при цьому інших служителів. (1Тим.5:19) Рукопокладення втрачає силу при здійсненні служителем гріха, що може тягнути за собою і відлучення від церкви. (Єз.44:10-13; Мал.2:7-9; Євр.12:15-17) 
В разі відступу служителя від вчення Євангелія, як воно викладено в цьомувіровченні, церква може усунути його від служіння, якщо він залишиться при своєму відступі. (Гал.1:8-9; Рим.16:17-18; 1Тим.6:3-5) 
Служіння сестер здебільшого пов'язано з молитвою, дияконією (соціальним служінням), духовним вихованням дітей, та християнстькою освітою, але не з пасторський управлінням церквою і публічним навчаннямчерезпроповідь. Служіння сестер не супроводжується рукопокладанням. (Рим.16-1; 1Тим.2: 12; 1Кор.14: 34; 1Тим.5: 5)

г) Про Церковну дисципліну (благочиння)

Ми віримо і вчимо що:

Порядок встановлений Христом для Церкви, повинен дотримуватися всіма членами місцевої церкви. Кожен повинен приймати докір з любов'ю і якщо необхідно, вмовляли з любов'ю іншого (Мт.18:15-17) 
Члени церкви покликані зберігати вірність Господу, жити в мирі і взаємній любові. (Об.2:10; Ів.13:34-35; 1Ів.З:11; 1Пет.1:22; 2Фес.1:3) 
Кожен член церкви покликаний коритися служителям, поважати їх, молитися за них, і зберігати єдність Церкви. (1Пет.5:5; Євр.13:17; 1Тим.5:17; Кол.4:3; Флп.1:27;2:2) 
Члени церкви покликані приймати ревну участь у житті церкви, в матеріальному служінні, відвідувати богослужіння і гідно брати участь у Вечері Господній. (1Кор.12:25-26; Рим.12:13; 2Кор.9:7-8; Євр.10:25; 1Кор.11:26-28) 
У разі порушення церковної дисципліни, до членів церкви можуть застосовуватися заходи церковної дисципліни: картання, заборона служіння, зауваження та відлучення від церкви. (Тит.2:15; 1Тим.1:5; 2Сол.3:14; 1Кор.5:12-13) 
Відлучення від церкви може бути у випадку: відступлення від віри, єресі, або небажаннірозкаятися у скоєному гріху (гріхах). (Євр.10:38; 1Кор.16:22; Тит.3:10; 1Кор.11:13; 1Сол.3:6; Мт.18:15-18) 
Тільки в таких випадках брати та сестри можуть вважати відпавшого як такого, що неналежить до народу Божого, але зобов'язані молитися і надавати йому любов. Під час членських зібраннях церкви, всі справи вирішуються шляхом голосування. При голосуванні всі члени церкви мають рівні права, і рішення приймаються, як правило, більшістю голосів. Такому рішенню меншість повинна добровільно підкоритися, тому що свобода і порядок в Божому домі можуть бути збережені тільки таким чином. (Дії.15:22,25; 21:21-23; 1Кор.14:33,40; Кол.2:5; Еф.5:21; 1Пет.5:5)

6. ДУХОВНИЙ СВІТ І МАЙБУТНІ ПОДІЇ.

Ми віримо івчимо що;

Вічність не збагненна для обмеженого людського розуму. Духовний світ населений злими і добрими істотами. (Єф.1:21; 6:12; Об.5:11) Святі ангели, у всьому їх різноманітті, створені як службові духи, і тому їм не належить поклоніння. Злі ангели, як і їх голова, і автор гріха - сатана, також створені і діють до часу, призначеного Богом. Саме тому віруючі можуть потрапляти під їх вплив, але бути одержимими (бісами) відроджені не можуть. Біси наприкінці часу будуть зв’язані і кинуті в озеро вогню. (Євр.1:14; Іов.1:6-12; Еф.4:27; 1Кор.6:19; От.20:10) 
У матеріальному світі фізична смерть є відділенням душі від тіла, а не зникнення особи і не забуття (рівне небуттю). Всі без винятку люди праведні і безбожні, воскреснуть тілесно, кожен у свій час. (Ек.12:7; Ів.5 :28-29; 1Кор.15: 23) 
Для спасенних людей душа з'єднається з прославленим тілом для життя вічногота блаженства, а для не спасенних - для вічних мук. Блаженство одних, як і мука інших, після цього життя зображується в Священному Писанні незмінним і обидва ці стани є вічними та незмінними. (Лк.16:25-26; Дан.12:2; Мф.25:10-12,46; Об.20:13-15) 
Христос незабаром знову прийде вдруге, щоб взяти Свою Церкву, воскресивши в тілі померлих в Госоподі, і підхопити тих що залишилися в живих, змінивши їх тіла (1Сол.4:15-17) 
Після цього на землі буде період Великої Скорботи, який закінчиться великою Армагеддонскою битвою, поваленням антихриста і лжепророка і видаленням сатани зі світу, в славний день пришестя Ісуса Христа зі святими і ангелами на землю (Об.6-19р. 1Фес.2:8-12; Мт.24: 21) 
Він з'явиться видимим чином для суду над живими, і встановлення Мессіанского царства на землі на тисячу років (Мт.24:30-31; Об.20:6) 
Золотий вік тисячолітнього царства закінчиться звільненням сатани, повстанням його проти Христа, судом і поразкою противника. (Об.20 :7-10) 
Ми віримо у загальнолюдське воскресіння усіх померлих і в праведний суд Божий перед великим білим престолом. (Об.20:11-12; 21:8) 
Після суду наступить вічність, для одних вона буде в славі, мирі, у світлі знання, святості, служінні, у спілкуванні з Богом, для інших - у вічних муках. (1Кор.13:8-10; 2Кор.4:17; Об.21:3,27; 22:3,20)

7. ХРИСТИЯНСЬКЕ ЖИТТЯ.

Ми віримо і вчимо що:

Життя християнина в суспільстві і його стосунках з іншими людьми повинно виходити з вимог Священного Писання і будуватися на принципі любові до людей і повазі до їх свободи та гідності. (1Тим.4:16; Мт.22:39; Рим.13:8-10) 
Християни відповідальні за євангелізацію і поширення Доброї Новини тими способами, які їм доступні і на які вказує їм Господь, але не тільки з метою свідоцтва, а з метою спасіння оточуючих. Розповсюдження Євангелії не має кордонів і має проповідуватися всім людям і в цьому полягає наше покликання і служіння світу. (1Кор.9:16; Дії.5:42; Рим.10:12-15) 
Люблячи свій народ і будучи готові служити йому, християни не можуть ненавидіти будь-який інший народ і сприяти ненависті, ворожнечі і братовбивству. (1Ів.3:15). 
З метою відокремлення від гріха, ми абсолютно не п’ємоалкогольні напої (включно пиво), не допускаємо куріння, наркотиків, порнографії, що негативно впливає на людину. (1Кор.6:10; Гал.5:19; Кол.3:8) 
Продукти харчування допускаються будь-які, крім задушенини і крові, як говорить про це Новий Заповіт (Дії.15:29; 1Кор.8:8) 
Участь у виборних органах, партіях і громадських організаціях допустима, у відповідності із сумлінням кожного, якщо їх діяльність не розходитися з принципами Євангелія. Але ця участь не повинна бути від імені церкви і не бажанадля служителя церкви, який має бути повністю присвячений служінню.(Мт.22:21; Лк.12:12-14; 2Тим.2:4-5) 
Праця в сферах бізнесу, торгівлі і державного управління - також справа совісті кожного, але важливо щоб це відбувалося по-християнськи, не допускаючи обману і насилля. (Лк.3:12-13; 1Кор.10:27-29; Еф.5:5)

а) ПРО СТАВЛЕННЯ ДО ДЕРЖАВИ

Ми віримо і вчимо що:

Церква Христа, на противагу державі, є Царство не від світу цього. Вона вважає своїм Головою Христа і не може знаходитися під керівництвом світської влади, не може діяти в її дусі і її методами. Тому Церква і держава відокремлені одна від одної. (Ів.18:36; Мт.20:20-28; 22:21; Лк.12:13-14) 
Ми вважаємо неприпустимим будь-яке втручання держави в канонічні обов'язки нашої християнської віри. Церква керується принципом: "Віддайте кесареве кесарю, а Боже Богові" (Мт.22:21) Тому в питаннях де Церква і держава пересікаються, як окремі члени Церкви, так і помісні церкви, підпорядковуються державним законам, якщо останні не суперечать Слову Божому. (Дії.5:25-29) 
Християнин повинен бути зразковим громадянином своєї країни, коритися владі не тільки зі страху, але й по совісті. (Рим.13:5-7; 1Пет.2:13-17; Деян.23:12-23) 
Ми зобов'язані за допомогою благочестивого життя і молитви боротися з усяким злом у житті суспільства, сприяючи торжеству добра, свободи, миру і справедливості для всіх людей. Ми зобов'язані молитися за існуючу владу, щоб та зберігала в країні мир та правосуддя. (Рим.12:17; 12:18; 14:19; 1ПетЗ:11; 1Кор.7:21; Фил.4:8; 1Тим.2:1-2) 
Військову службу ми розглядаємо як громадянський обов'язок, пропонуючи її проходження для членів церкви альтернативним способом.

Б) про шлюб та сім'ю

Ми віримо і вчимо що:

Шлюб установлений Богом і є духовним і тілесним союзом між чоловіком і жінкою для взаємної допомоги та підтримки, для продовження роду людського і для спільного проходження життєвого шляху в любові та злагоді, аж поки смерть не розлучить їх. (Бут.2:18; 1Кор.7:38; 1Пет.З:1-7; Еф.5:22-23) 
Шлюбом не може бути союз між людьми однієї статі. Також шлюбом не може бути союз між людьми, стать одного з яких було змінено хірургічним шляхом. Шлюбом не може бути союз між людиною та представником тваринного світу. (Рим.1:25-27, Лев.18:23; Повт.Зак.27:21) 
На підставі Святого Письма чоловік може мати тільки одну дружину, а жінка - одного чоловіка. (Мт.19:4-6; 1Кор.6:16; 7:2) 
Шлюб, будучи Божоюустановою цивільним актом, реєструється за законами країни, а в церкві він отримує благословення через настанови із Слова Божого та молитву. (Кол.3:17; 1Пет.2:13) Сім'я утворює домашню церкву, в якій головою є чоловік, а жінка підкоряється йому, як Церква кориться Христові. (1 Кор.16:19; Еф.5:22-24) 
У випадку смерті чоловіка чи дружини Слово Боже не забороняє тому,хто залишився в живих, вступити в шлюб, але тільки в Господі. (1 Кор.7:39) 
Ми визнаємо, що розлучення недозволено, бо "що Бог поєднав - людина нехай не розлучає". Однак у випадку перелюбу або зловмисного залишення сім'ї одним із подружжя, розлучення і вступ у шлюб невинної сторони може допускатися згідно Слова Божого. Однак, кожен випадок повторного шлюбу і розлучення індивідуально розглядається церквою, і тільки тоді рішення для повторного шлюбу має силу. (Мт.5:31-32; 19:6-9; 1Кор.7:15,39) 
Ми віримо, що діти в сім'ї є дорогоцінним даром Божим. Батьки несуть відповідальність за правильне і всебічне виховання своїх дітей і для християнина це важливий обов'язок. Діти повинні підкорятися батькам, бо цього вимагає справедливість. (Пс.126:3; Повт.Зак.6:5-9; Мт:18 :6-7; Еф.6:1-4; Кол.З:20-21) Господь відкриває батькам Свою волю щодо кількості дітей , яке Він призначив для них, і за їх згодою дає дітей у сім'ю як особливе благословення, але регулювання складу сім'ї будь-яким видом абортування розглядається як гріх вбивства. (Мт.11:25; Пс.126:3-5 ; Об.21:8)

Євангельска церква, м. ПолтаваСпасіння